Украинская Баннерная Сеть
на главную
  ФОРУМ

  ФЕДЕРАЦИЯ
  ШАХМАТ КИЕВА
 
   
   
   
ХРОНИКА
ТУРНИРЫ
РЕЙТИНГИ
ИНТЕРВЬЮ
ВИЗИТКИ
ШКОЛА
САЙТЫ
книжный магазин
ПОСЛЕДНИЕ ОБНОВЛЕНИЯ      
01.11.2017
Школа
Крик души! Крик о помощи!
В Мариуполе у шахматистов отбирают клуб
31.10.2017
Турниры
Українець Бернадський - третій в Ірані!
16.10.2017
Турниры
Українець Сивук - другий на Меморіалі Панченка
16.10.2017
Турниры
Українці відзначилися на Кубку Європи серед клубів
15.10.2017
Турниры
Українець Шевченко ефектно виграв престижний турнір у Вірменії
Майстер Лазарєв
Петро Марусенко / міжнародний майстер з шахів, журналіст,  28.11.2008
28 листопада виповнюється 75 років Юхиму Марковичу Лазарєву, людині, яка понад півстоліття працює в шаховій журналістиці.

Для української спортивної преси журналіст і шаховий майстер Лазарєв – особистість знакова. Недаремно молоде покоління називає Лазарєва Патріархом шахової журналістики. За багато років роботи в «Молоді України» і «Спортивній газеті» з-під його пера вийшли тисячі статей і добрий десяток книжок не тільки про шахи (до речі, багато з них вийшли в інших країнах), але й про футбол. Його енциклопедичні знання та своєрідний гумор є фірмової ознакою його творчості. У Лазарєва у підтексті завжди не менше, ніж в тексті, а це – теж ознака вищої майстерності.

Майстер Лазарєв – у цьому словосполучення полягає дуже багато. Це і його шахове звання і дещо більш філософське. Він справжній Майстер у високому значенні слова. І хоча Лазарєва ніколи не був на перших ролях у кар’єрному рості, його спритніші колеги завжди знали, що за Гамбурзьким рахунком, він завжди перший. Він –справжній.

Про Юхима Марковича скрізь казали, що він унікальна людина, ніколи не зробив нічого для себе. Він так і не став заслуженим журналістам України, хоча це звання одержали багато людей, значно менше гідних його, ніж Лазарєв.

Юхим Маркович надавав професійну підтримку (читай – навчав) багатьом відомим нині журналістам. Це і шаховим фахівцям Анатолію Яворському (сайт «Шахова Україна» та «СпортОбоз») і міжнародному гросмейстеру Дмитру Комарову (газета «Факти»), і бізнесмену Віталію Пісоцькому. А також таким спортивним журналістам, як Галина Нечаєва (головний редактор журналу «Олімпійська арена»), Віктор Браницький (багаторічний спортивний оглядач газети «Голос України» і нинішній редактору «Спортивної газети» Людмила Мовчан.

Маю честь бути учнем Юхима Марковича і я. Доля звела мене з ним у «Спортивній газеті». Пам’ятаю я питав у нього: «Юхиме Марковичу, а так написати можна?» - «Можна» - «А може краще так?» - «Можна і так» - «Так, як все таки краще?» - «А немає ніякого значення», - мудро зауважував метр журналістики.

Але Юхим Марковичем став для мене не лише наставником, але й старшим другом. Так я потрапив у теплий дім Лазарєвих і здається з тих пір не пропустив жодного їхнього сімейного свята. Отож, наша розмова про життя-буття вийшла гранично відвертою, і в чомусь несподіваною навіть для мене, людини яка дружить з Юхимом Марковичем та його родиною понад 30 років.

РОДИННА ТАЄМНИЦЯ

-Юхиме Марковичу, розкажіть, будь ласка, про свій рід.

- Про одного з предків моєї матері Євдокії Михайлівні Ходун побіжно згадано у відомій праці ХУІІІ сторіччя «Історія Русів». На межі ХУІ-ХУІІ століть королівська влада Речі посполитої, здійснивши жорстоке вбивство гетьмана Северина Наливайка, піддавала наш народ жахливим знущанням. Пограбували, зокрема, й наших шляхтичів. Вони тоді стали робити «хід конем», міняти свої українські прізвища на польський кшталт. Ось рядки з «Історії Русів»: «З колишнього Чаплини назвався Чаплинський, із Ходуна - Хотинський, із Бурки – Бурковський і так далі. Наслідком перевороту цього було те, що тому Шляхетству і посади їхні повернено…» Слід гадати , що під час московської влади отой Хотинський знову став Ходуном і відтак знову зберіг свій маєток.

- І про це згадувала ваша матуся?

- Якось вона сказала з усмішкою: «Все життя жалію, що народилася не двісті років тому. А що? Була б поміщицею, щиро б турбувалося б про своїх кріпосних…» Я, вихований в інших ідеалах, аж здригнувся тоді від жаху, що хтось про це дізнається. Провини далеких предків нерідко доводилося спокутувати нащадкам. Мама казала, що її батьки Михайло Антонович Ходун і Марія Омелянівна Мірошниченко – померли 1933 року від голоду. Хоча були в Сумах господарями хлібопекарні. Мати не могла приховати свого ставлення до радянської влади, хоча працювала в Києві вчителькою.

- А хто був вашим батьком?

- Марко Петрович Лазарєв. Воював, повернувся із фронту з трьома орденами і цілою купою медалей, з майорськими погонами, абсолютно сивий у 39 років. Після війни його доля склалося більш-меньш спокійно: він працював інженером-економістом у різних установах. Коли Хрущов організував раднаргоспи, його призначили начальником планового відділу Івано-Франківського раднаргоспу.А як їх розігнали, батько повернувся до Києва, працював старшім інженером. А за півроку до пенсії його спіткав інсульт. Напівпаралізованим він прожив ще майже десять років. Я завжди любив його і поважав. Якось мій колега Ян Димов запитав мене: «Фіма, ти – напівукраїнець, напівєврей. Як ті відчуваєш себе?» Я відповів: «Мені боляче, коли ображають тих й інших».

- Чи не хотіли ви взяти прізвище матері – Ходун?

- Мама дуже шкодувала, що не дала мені свого прізвища, вона мені радила це зробити. Але мені було незручно. Мене вже на той момент знали як шахового майстра Лазарєва. «Ти розумієш, зауважувала вона, – тобі дістається, і дочці – теж. А у тебе ж обличчя – кругле, ніс – картопліною, хоч гранату вішай. Усі наші Ходуни такі».

СТДУДЕНТ ДАЄ УРОК ГРОСМЕЙСТЕРУ

- Які були ваші перші кроки в журналістиці?

- Коли 1953 року, ще студентом, я побачив книгу вибраних партій відомого гросмейстера Олександра Котова, то написав статтю в журнал «Шахматы в СССР», де викривав його, що той погано знає закони гри. Ця стаття пролежала в редакції кілька місяців, а потім її вирішили повністю надрукувати. Правду кажучи, я й нині згоден з тими положенням, що там відстоював. Через пару місяців гросмейстер дав відповідь. Зокрема, написав, що, коли Лазарєв видаватиме збірку своїх вибраних партій, то він зрозуміє, як важко писати. Ще я був незгодний з тодішнім чемпіоном світу Михайлом Бот винником, щодо визначення шахової комбінації. Він стверджував, що комбінація є форсованим варіантом з жертвою. Я ж доводив, що вона може бути і без жертви. Але цю статтю вже не пропустили. Надто зухвало було виступати проти самого Ботвинника.

-Що ж далі?

-Я закінчив журфак з червоним дипломом. І якраз п’ятдесят років тому став співробітничати з «Молоддю України», вести там постійну рубрику під назвою «Куточок шахіста». Дописував і в «Спортивну газету».

- Зрозуміло, що ви хотіли бути шаховим журналістом. А чи писали на інші теми?

-Ще й скільки. Наприклад, на громадсько-суспільні. На одному заводі в Сумах я поговорив з робітниками, інженерами та потім роздовбав керівництво заводу. Виник скандал. Винуватими зробили тих, хто розповів про це кореспонденту… Я робив все, що мені доручали: репортажі, нариси, інтерв’ю. Але головною тематикою (окрім шахів) була футбольна. Футбол я полюбив ще в 1940 році, коли мені було шість років. Мене водили на стадіон тато з мамою. Тоді кияни програли 0:7. Народ потягнувся з трибун ще задовго до кінця матчу, а я ніяк не хотів уходити, сподіваючись, що наші заб’ють хоча б один гол.

-Чим відрізнялися ваші футбольні публікації?

Я прагнув дати не лише звіт про матч, а проаналізувати ситуацію. Я завів жанр огляду. 1960 року, коли в «Молоді» було кому писати про футбол я дав один із перших оглядів. Тоді динамівці вийшли в лідери і раптом програли вдома куйбишевським «Крильям Совєтів» - 1:3. І я написав, що мали завоювати лідерство, треба ще його утримати. Це – те ж наука. І стаття викликала резонанс. Результати матчів давав у врізі, а свої роздуми під ними. Лише цього року я узнав, яке це мало ефект. Коли мене запросили працювати на громадських засадах у вкомісії по пропаганді Федерації футболу України, то мені доручили робити семикопійочні програмки до матчів. Мені давали лише склади команд, а всі інші подробиці доводилося писати самому. Мені платили по десятці за кожну програмку, що на той момент було великим підмогою до моєї невеликої зарплати. Я дивувався: чому саме мені це доручали? Далі – більше. Мені замовили робити щорічні календарі-довідники до футбольного сезону. Вийшли два з них – 1972 та 1973 років.

Повертаючись до оглядів, розповім смішну історію. Коли я прийшов до «Спортивної газети» порадив її завідуючому відділом футболом робити замість звітів огляди. Він сказав: «Цікава думка» і спробував зробити це. Наступного місяця підходить до мене і каже: «Щоб ти провалився. За огляд одержав гонорар лише двадцять рублів, а за три звіти, розмічають тридцятку!»

Наприкінці травня цього року на «Журналістській весні», зустрічаю своїх однокурсників. Треба сказати, що серед них були й видатні люди, як Василь Симоненко, й дуже відомі, як Микола Сом, Тамара Коломієць. І був також доволі знаний Микола Кипоренко, він представив мене як шахіста. Там сидів один дядько, сідий. «Ні, каже, - він більше відомий як футбольний шахіст». Принагідно зауважу, що в мене завжди було прізвисько «футбольний шахіст». Коли я приходив до збірної України з шахів, метр Юхим Геллер казав: «Усім заткнутися, Фіма, ну що там чутно з Лобановським?». «Так от – вів далі той дядько. Ваші статті в «Молоді» тоді усі вирізалися, вивчалися і в ЦК, з них робили висновки. Тому вам і доручали програмки і довідники».

Часто до мене приходили в кабінет футболісти. Анатолій Бишовець та Йожеф Сабо приносили свої статті, Василь Турянчик давав інтерв’ю. Хіба нині можна уявити, щоб футболіст сам прийшов до редакції? Я всіх знав, вони спілкувалися з журналістами дуже легко, їм було приємно, що про них пишуть. Інші були часи.

ПОРУШНИК ЗАКОНУ ДЕ ГОЛЛЯ

- Як вам працювалося в редакції?

-Мені здавалося, що авторитету я не мав. Я був безпартійним, до того ж прізвище таке – Лазарєв. Раптом на сторіччя Леніна 1970 року оголошують, що мене нагороджують медаллю «За доблесну працю». В редакції більше 60 співробітників, серед них багато комуністів, які обіймають високі посади, а нагородили саме мене. Чому? З’ясувалося, «нагорі» звернули увагу на мої футбольні матеріали. Хоча я підписував їх Ходун. Лише один матеріал підписав Лазарєв. Це, коли мене відрядили до Москви разом з футболістами на фінал Кубку країни. Вони виграли його, обігравши «Торпедо», і я написав матеріал на цілу шпальту.

-Чи траплялися помилки у вас помилки на шпальтах газети?

-Бувало. Пам’ятною є така, коли Олег Блохін дебютував у київському «Динамо». Він вийшов на заміну за десять хвилин до кінця і забив гол. Я написав про нього, про його маму, Катерину Адаменко, відому легкоатлетку, про те, що сам Олег теж бігав спринт, зокрема, пробігав стометрівку за 11 секунд. Тільки я написав, що за 11 хвилин. Реготу було і дзвоників…

-1973 року ви перейшли до «Спортивної газети». Чому?

-Мене туди запросили. В «Молодь» прийшов новий редактор, він змінив курс. «Навіщо нам ваші огляди,- вважав він, краще пишіть, що в Черкаській області не виконали план по підготовці значківців ГПО». Це мені не сподобалося. А тут редактор «Спортивної» пропонує місце завідуючого відділом мені, безпартійному. Мене в моєму рішенні підтримав Петро Римаренко, мій завідуючий в «Молоді», який сам хотив кудись перейти.

- Чому не продовжували писати про футбол?

- Там уже був свій відділ на чолі з Леонідом Каневським. Він підійшов до мене і заволав: «Фіма, май совість. Пиши про свої шахи”. І я підняв руки вгору. Наступний довідник і програмки робив уже Валерій Мирський.

- Які ваші матеріали запам’яталися найбільше?

- Перша стаття в «Спортивній газеті», яку мені замовив її тодішній редактор Павло Безсмертний. І він хотів, щоб я написав про стан шахів в Україні. Стаття вийшла дуже різкою. Я був занадто категоричним. Нині я б ніколи так не написав. Проте, її цитували на пленумі шахової секції.

Ще згадую статтю про Юрія Сахарова на річницю його загибелі. Одного разу я вступив в полеміку із знаменитим штангістом Юрієм Власовим, який написав книгу «Справедливість сили». Я ж зауважив, що сила сама по собі не може бути справедливою. Що ж виходить, хто сильніший, той і правий? Звернули увагу на цю рецензію. Потім моя колега, відома спортивна журналістка Валентина Пожилова, написала за відгуками читачів статтю вже під назвою: «Справедливість доброї сили».

… Кияни стали тричі поспіль 1966-68 року чемпіонами країни. 1969 йшли в лідерах. Але в жахливу погоду поступилися вдома московському «Спартаку» і згодом втратили чемпіонство. Я з цього приводу вибухнув величезною статтею, яку надрукували у двох номерах (бо в один вона не влізала) про те, що треба проводити чемпіонат країни за системою осінь-весна. Один з аргументів був простий. Усі єврокубки починаються влітку, а туди потрапляє наш минулорічний чемпіон, який за цей час міг втратити форму, знизити кондиції. А натомість може з’явитися нова яскрава команда, яка не матиме вікна в Європу. До того ж, по новій формулі сезон закінчується у розпал весни, коли поля чудові, погода сприяє футболу. Стаття сподобалася. Але висунули проти неї одне «але». У нас занадто довга зима. Тому можна практично здійснити цю ідею тільки тоді, коли в нас з’являться поля із підігрівом. Тоді їх ще не було. Нині є.

- Ви майже все життя працювали в штаті газети. Не виникало думки піти на вільні хліби?

- Мабуть, я насправді порушив один із законив Де Голля, який говорив: «За допомогою роботи в газеті можна досягнути багато чого… якщо її своєчасно залишити.

- Ви нині пишете політичну журналістику. Чи повинен політичний журналіст висловлювати думку чи має писати, так звані, об’єктивні речі, що, як на мене, є відсутністю позиції?

- Журналіст може висловлювати, а може не висловлювати. Це його особисте право. Свобода слова і свобода преси, як на мене, полягають саме в тому, щоб журналіст мав право висловити свою думку. Це має бути справою совісті автора, його поглядів, життєвої позиції.

- Які, на вашу думку, якості мають бути у журналіста в першу чергу?

- На мій погляд, це мають бути два “М”. Моральність і майстерність. Все інше додасться.

ДОСЛІДНИК ШАХОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

- Коли ви захопилися грою в шахи?

- Це було в евакуації в Алма-Аті. Ми жили у великому дворі, й там хлопці грали в шахи. Я теж почав. Коли повернувся до Києва, то став ходити до шахового гуртка Палацу піонерів. Потім став одержувати розряди – від п’ятого до першого. Шахи, можливо, дуже допомогли мені зі здоров’ям. Тому що я в п’ятому класі спускався зі сходів, спотикнувся і вдарився головою. Через це я не ходив до школи цілих чотири роки. Але весь цей час я грав у шахи з приятелями, які до мене приходили. Батьки навіть влаштовували в нас дома змагання, щоб мене якось привернути до гри. Вони вважали, що шахи мене взагалі вилікували. Та коли я нарешті пішов у дев’ятий клас школи, я вже остаточно вилікувався і був досить сильним шахістом – першорозрядником. Потім став кандидатом у майстри, призером чемпіонату Києва серед дорослих. Школу закінчив з медаллю і був одним із найсильніших гравців Києва. Став чемпіоном УкраЇни серед юнаків, грав за юнацьку збірну нашої республіки.

Коли я потрапив на факультет журналістики у мене поєдналися два фронти – один фронт – шахи, інший – журналістика. На них воюю до сьогодні. Тільки в шахи вже не граю.

- Як ви працювали над шахами?

- В основному це була дослідницька робота. Особливо входив у теорію, причому досить глибоко.

- Ви автор багатьох шахових книжок. Які з них вам найдорожчі?

- Ясна річ, «Творчість шахістів України». Вона має свою передісторію. Історією українських шахів я захоплювався з юних років. Став збирати таблиці старих чемпіонатів. І робив публікації (зокрема, в «Молоді», на цю тему. Їх помітили у Федерації, й мене ввели туди 1968 року. І запропонували, щоб я написав статтю до «Шахового словника», який вийшов друком в Москві 1966 року. Я дуже добросовісно над нею працював. Її надрукували. І мені стали говорити, мовляв, давай же книжку роби на цю тему. Давайте заявку. Я написав. Але, оскільки мав досвід, що моє прізвище не дуже годиться для того, щоб у той час видати книжку, то я цю заявку зробив разом із моїм однокурсником Віктором Хелемендиком. Він любив шахи і водночас зробив журналістську кар’єру. У видавництві «Здоров’я» сказали, що обов’язково надрукуємо «Шахову культуру України». Але її треба ще затвердити на колегії Спорткомітету України. А там спочатку всі були «за», коли встав один чиновник і сказав дзвінку фразу: «В Україні ніякої шахової культури не було, немає, і бути не може». І всі одразу змінили свою думку.

Я був прикро вражений і більше з цією ідеєю не пхався. Потім раптом 1980 року мене викликає завідуючий відділом спортивної літератури Борис Нартовський і каже: «Негайно пишіть книжку на цю тему». І давай мене квапити. Книжка вийшла 1982 року, мала доволі великий успіх, вона швидко розійшлася. Потім я дуже здивувався, коли прочитав у рецензії на аналогічну роботу Юрія Семенка, що “якби не було її, не було б і книжки Лазарєва». А потім зрозумів: можливо автор рецензії мав рацію. Коли тут побачили антирадянську роботу, видану в Мюнхені, то одразу вирішили зробити аналогічну на цю тему, але з іншим підтекстом .

- Я знаю, що часто-густо вас обманювали, під вашими працями підписувалися разом з вами, або і взагалі без вас. Ви все це бачили і не протестували. Чому?

- Можу пояснити. Такий у мене характер… Проте, зауважу, що в деяких випадках книжки під двома підписами могли й взагалі не вийти, якби я поставив лише свій.

- Розкажіть, будь ласка, про якісь кумедні випадки із свого шахового життя.

- На турнірі у Свердловську 1963 року (це був півфінал чемпіонату Радянського Союзу) ми гралі разом із гросмейстером Леонідом Штейном (тоди зі Львова) та донецьким майстром Юрієм Коцем. Турнирі були довгі (тривали ледь не цілий місяць) і треба було розслабитися. Одного разу ми добряче хильнули втрьох. Наступного дня Юрко грав з таким собі майстром Борисом Рискіним. І раптом наш товариш пожертвував слона. Взагалі-то була б стандартна комбінація, коли б слона міг забрати лише король. Проте в даному випадку це міг зробити і кінь. Тому, на перший погляд, здалося, що Коц припустився фатальної помилки. Цього моменту до мене підійшов Льоня Штейн і пошепки каже із співчуттям: “Це, мабуть, Юрко після вчорашнього…” Та виявилося, що не все так просто. На взяття конем Коц приготував ще один ніщівний удар. І з блиском виграв цю партію.

- За свою карьєру шахового журналіста у вас теж було багато цікавих зустрічей з видатними людьми й не лише шахістами…

- На відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1964 року я був секундантом чемпіона країни Леоніда Штейна. Якось йому треба було догравати відкладену партію. Раптом до мене підходить збентежений Штейн і благає: “Фімо, рятуй. Там, у прес-центрі Рибников запрошує випити коньячку. Ти знаєш, я завжді “за”, але мені ж треба сідати за шахівницю”. Відмовити ж видатному актору та своєму другу Леонід теж не міг – образиться. Отож. Він вигадав таку комбінацію. “Станеш в мене за спиною так, щоб він тебе не бачив. І я непомітно передам тобі свою чарку. Віп’єш – і порожню повернеш мені”.

Вібору в мене не було. Як тренер я мав виручати свого підопічного. Приходимо до прес-центру, а там біля стійки вже стоять сам Рибников, а також гості турніру чемпіони світу Михайло Таль і Тигран Петросян, а також вільний від догравання віктор Корчной.

Ми діяли точно за планом. І ніби наша комбінація йшла добре. Та раптом Рибников повторює замовлення, але вже на чарку більше. І каже єлейним голосом: “Дуже прошу ковтнути зі мною ще разочок. І до речі, одну чарочку оцій молодій людині”, повертається до мене Мікола Міколайович і щиро всміхається, як це робив його герой сталевар Сашко у фільмі “Весна на Зарічній вулиці”.

Не знаю, що відчував у цей момент Штейн, але я ладен був провалитися крізь землю. Додам, що ту партію Леонід зіграв унічию, хоча мав значно кращу позицію. Але потім він все ж таки вийшов до міжзонального турніру.

- Чому ви кинули грати в шахи?

-Мені заборонили. Коли я перейшов до «Спортивки» мене перестали відпускати на змагання.

ДРУГОГО ЮДИ НЕ БУДЕ

- Юхим Маркович, незважаючи на ваші відмінні професійні якості, ви ніколи не робили кар’єру. Чи не було спокуси вступити в комуністичну партію. Тоді ж членство в ній називали «хлібною карткою»?

- Не хотів, щоб мене завербувало КГБ.

- А що пробували?…

- Десь наприкінці 70-х років став приходити до редакції, хлопець-гебешник. І одного разу він приходить з якимось дядьком, одягненим у штатське і каже: «На вас чекає машина. Поїхали до готелю. До вас є серйозна розмова». Я підкорився. В готелі вони повідомили, що є думка, що ви повинні підписати з нами договір і співробітничати з нами. Зокрема, розповідати, які у кого настрої тощо. Я відповів: «Якщо почнеться війна, я тут же надягну погони і з першим же потягом поїду на фронт, як це зробив мій батько. А тут вже інша робота». «Ні, кажуть, - треба». А я відчував, що може бути така розмова і відповів: «Ви знаєте, хто мій батько?» «Так, але незважаючи на це…» «Ні, кажу. Я до того, що дві тисячі років назад у нашому племені вже був один Юда. Другим я не буду». Вони тут же встали, не попрощалися і пішли… І після цього я став відчувати на собі їхню увагу. Зокрема, коли мені не присвоїли звання заслуженого тренера України, хоча я підготував Лідію Семенову до виходу на всесвітню арену…

ЗАЛИЦЯННЯ ЗА ЛИСТУВАННЯМ

- Як ви познайомилися з дружиною?

- Це сталося в 1961 році. Тетяна Вялкова з Баку грала в жіночій першості «Спартака». Мій приятель Вадим Теплицький порадив мені схолодити на турнір і познайомитися з нею. «Дуже симпатична дівчина», - порекомендував він. «Цікаво», кажу я. Спочатку вона мене відганяла. А потім подружилися. І мене вразило, що коли я проводжав її на поїзд до Баку на її очах були сльози. Ми стали листуватися. Листи були дуже теплі. Чесно кажучи, в мене тоді було ще дві кандидатури на одруження. Одна – подружка Слави Собко, яка працювала в «Молоді». Та й друга потім працювала тут же. Я навіть зробив їй пропозицію, але вона одразу не відповіла… Втім це не головне, а головне те, що я грав у Баку восени 1964 проходив півфінал командної першості СРСР. Там ми знову зустрілися. Там вона мені настільки сподобалася, що я зробив їй пропозицію. Вона сумнівалася, чи дозволять її батьки. І насправді її мама сховала паспорт. Але Таня вже вирішила і 1965 року приїхала в Київ без нічого. Ми подали заяву і 18 листопада 1965 року ми розписалися. Було дуже скромне весілля – 16 душ. В ресторані готелю «Дніпро». Ті дівчати, яким я відмовив страшенно ображалися на мене. Але це вже інша історія. Нещодавно ми відзначили 43 роки із дня весілля. Може в нашому союзі зіграло роль, що вона теж була шахісткою і журналісткою. Теж працювала в молодіжній газеті.

- Чи задоволені ви журналістською кар’єрою своєї дочки Алли? Адже вона стала метром журналістики, адже вона не лише пише статті, а й книжки з журналістики, є засновником і президентом Інституту масової інформації, співробітничає на Бі-Бі-Сі та з різними правозахисними організаціями, була лауреатом премії Прем’єр-міністра Франції за найкращий проект у царині свободі слова.

- Я дуже задоволений… Вона заміжня. Має двох дітей: десятирічного Богдана та чотирирічну Мар’яну. Хотів би частіше бачити онуків.

- А ким би ви хотіли їх бачити в майбутньому?

- Звичайно, шахістами. Онук уже грає, внучка – ще ні. Хотів би, щоб вони були успішними. Журналістика не є найкращим в цьому житті. Скільльки довелося пережити мені й дочці, особливо їй, бо вона писала про політику. До речі її дочку хрестила Мирослава Гонгадзе.

- А хто хрещений батько самої Алли?

- Це – мій учень, відомий шаховий (і не тільки!) журналіст Петро Марусенко.

- Чого ви завжди відмовляєтесь від усіх поїздок?

- Якщо, одним словом, я – лінивий. Щоправда, раніше таким не був. Роз’їжджав скрізь: і на турніри, і у відрядження.

- Ваші хобі?

- Звичайно, це – шахи, а також українська пісня.

- Онуки співають?

- Разом співаємо. Вони добре знають українську мову.

- І наостанок, Юхиме Марковичу, чи можете охарактеризувати сам себе?

- Я краще наведу ті сентенції та слова, які розкривають сутність мого характеру. «Синиця в руці, краща за журавля в небі», «Тихше їдеш – далі будеш», «Важкий на підйом», зате є кмітливість і вправність, «довго запрягаю – швидко їду», «заднім розумом кріпкий», домосід, невдаха, наївний і довірливий, не вмію за себе постояти, не вмію себе поставити, м’якість, поступливість, слабовілля, щоправда іноді «вовча хватка». «вовк у овечій шкірі», «цнотливий Дон Жуан». От самохарактеристика. Ну іще вмію добре працювати – це є.

- Але годі вже базікати – давно пора підняти келих шампанського (а може й чогось міцнішого) за славного ювіляра. Віват, Майстер Лазарєв!

ХРОНИКА  
31.10.2017
Именинники ноября
В этом месяце поздравления принимают:
1 - Геннадий Гутман,
Михаил Симанцев
2 - Алена Горескул
4 - Андрей Зонтах,
Евгений Кузьменко
11 - Мария Дубинская
Юрий Вовк
18 - Мария Клинова,
Юлия Морозова
21 - Татьяна Костюк
22 - Лидия Семенова
23 - Вячеслав Эйнгорн
29 - Василий Шикула
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.10.2017
Именинники октября
В этом месяце поздравления принимают:
4 - Александр Чубуков
5 - Юрий Довжик
11 - Руслан Пономарев
16 - Александр Пичугин,
Олег Богинин
20 - Ирина Лымарь, Любовь Жильцова-Лысенко, Леонид Кернажицкий
21 - Надежда Ядвижена, Александр Ковчан
27 - Татьяна Бакланова
28 - Игорь Смирнов
29 - Сергей Завгородний,
Евгений Шарапов
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
02.09.2017
Именинники сентября
В этом месяце поздравления принимают:
2 - Екатерина Мацейко
4 - Валерий Жидков
5 - Ирина Сон
6 - Леонид Боданкин
9 - Олеся Коновалова,
Олег Чайка
12 - Валерій Копил,
Татьяна Ястребова
19 - Татьяна Азарова
21 - Мария Музычук
23 - Людмила Мокряк,
Тимофей Галинский
25 - Екатерина Должикова
26 - Эльдар Гасанов,
Евгений Наливайко,
Сергей Павлов
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
02.08.2017
Именинники августа
В этом месяце поздравления принимают:
1 - Владислав Бахмацкий
3 - Юрий Корсунский
4 - Владимир Гуревич
9 - Олег Березин
10 - Владислав Боровиков
11 - Ярослав Сроковский
15 - Любомир Михалец
16 - Наталья Здебская
17 - Вячеслав Мурашко,
Валерий Бронзник
18 - Екатерина Романова,
19 - Роман Видоняк
22 - Александр Алексиков
23 - Александр Война,
Геннадий Матюшин,
Вячеслав Савченко
25 - Зоя Матюшина
27 - Владимир Галахов
30 - Анна Ушенина
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.07.2017
Именинники июля
В этом месяце поздравления принимают:
2 - Александр Берелович
3 - Захар Ефименко
20 - Дмитрий Максимов, Семен Поташник
21 - Владимир Маланюк, Владимир Онищук
22 - Алексей Яровинский
26 - Вадим Безман
27 - Анастасия Гуцко
30 - Артур Фролов
31 - Валерий Гринев, Петр Марусенко, Вадим Ховренко
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.06.2017
Именинники июня
В этом месяце поздравления принимают:
1 - Георгий Тимошенко,
Наталья Омутных
2 - Сергей Куцин
3 - Александр Сулыпа
4 - Александр Вайсман
5 - Борис Таборов
6 - Ольга Шальнева
7 - Руслан Погорелов,
Алексей Сурядный
10 - Евгения Долуханова
11 - Татьяна Розенфельд
15 - Александр Арещенко
Галина Алябышева
18 - Андрей Волокитин
21 - Юрий Круппа
Валерий Неверов
22 - Инна Гапоненко
23 - Елена Некрасова
25 - Антон Коробов
27 - Семен Губницкий
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.05.2017
Именинники мая
В этом месяце поздравления принимают:
1 - Владимир Сергеев
2 - Светлана Чередниченко
3 - Леонид Шмутер, Михаил Недобора, Сергей Шевченко
4 - Сергей Овсеевич
5 - Наталия Жукова
10 - Павел Эльянов
16 - Татьяна Клюева
17 - Александр Моисеенко
22 - Ольга Богданова, Мирослава Якивчик, Александр Шнейдер,
Юрий Дроздовский
23 - Сергей Кривошея
24 - Ирина Швед, Диана Арутюнова
27 - Наталия Киселева,
Виталий Молдованенко
28 - Михаил Козаков
29 - Анастасия Карлович
30 - Михаил Голубев.
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
03.04.2017
Именинники апреля
В этом месяце поздравления принимают:
4 — Михаил Селезнев
Александр Зубов
9 — Артем Цепотан
11 — Николай Легкий
12 — Виктор Москаленко
13 — Андрей Нечаев
Наталия Гасюнас
15 — Андрей Сумец
Николай Беличев
20 — Олег Иванов
23 — Олег Стрельников,
Ольга Андреева
30 — Спартак Высочин
Борис Пономарев
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.03.2017
Именинники марта
В этом месяце поздравления принимают:
4 - Вадим Шишкин
5 - Владимир Тукмаков
7 - Петр Коробков
9 - Виталий Кириченко
10 - Анна Зозуля
12 - Эдуард Андреев
13- Елизавета Соловьева
14 - Дмитрий Беркович,
Сергей Федорчук
17 - Оксана Грицаева,
18 - Василий Иванчук
22 - Елена Бойцун, Вадим Малахатько, Назар Фирман
25 - Марта Литинская
27 - Михаил Бродский
30 - Станислав Ильин.
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
01.02.2017
Именинники февраля
В этом месяце поздравления принимают:
1 - Михаил Фейгин
3 - Татьяна Меламед,
Алексей Аверьянов
4 - Виктор Савинов
6 - Евгений Кобылкин,
Леонид Милов
7 - Владимир Роговский
8 - Юрий Солодовниченко
12 - Александр Боднар
13 - Мария Танцюра
17 - Елена Ильчук,
Виктория Чуливская
19 - Светлана Иванова
20 - София Лещенко,
Виктория Сорокина
24 - Орест Грицак
25 - Владислава Калинина, Владимир Баклан, Алексей Косиков
26 - Владимир Ретинский
28 - Анна Музычук, Владимир Охотник
Наш сайт присоединяется к общему хору здравиц в честь именинников!
   
  редактор: Анатолий Яворский
  эксперт: мг. Владимир Баклан
Разработка:
Агентство ArtHouse & BAZZAR infocenter
   
Украинская баннерная сеть chesscircle